Упускаючи всілякі дріб'язки й досить навіть немаловажні деталі всіх тих змін, що нестримно проносилися, ми повільно підходимо до першому етапу нелегкого творчого шляху тієї самої групи, назва якої ще жодного разу не згадувалося, оскільки на той момент ще ніхто не знав тієї самої назви. Його просто не було. Як не існувало й групи. Все це з'явилося лише на самому початку 2002 року, коли коштуючи десь на Оболоні в Києві, у якихось ларьків, біля самого метро, з кухлем пива в руках, Джефф завзято доводив Дубровському, що назви краще й геніальніше, ніж «Не Бійся, Маша!» ніхто й ніколи в житті не придумував. Ця ідея була сприйнята «на ура» уже наступним днем всіма музикантами групи під час чергової репетиції.

Хлопці зібралися на першу репетицію 3-го січня, а назва народилася за тиждень перед першими виступами на розігріві в Джеффа Співтоваришів у московських і пітерських клубах.

Отже, улітку, а вірніше в серпні 2001 року, Ігор Дубровський дзвонить Джеффу додому довідатися, як ідуть справи останнього, оскільки після розпаду групи Крадене Сонце, десь у травні того ж року, ніяких звісток, більш-менш вартих, не було не видно, не чутно. Вся розмова зводилася до того, що все йде з рук геть погано, повільно, загалом, ніяк. Пошук музикантів у Джеффа закінчився нічим, єдине, що було, так це те, що вони з гітаристом Вовою Анкудіновим сиділи в Джеффа будинку, і писали які-ніякі аранжування до нових пісень.

Але ніяких реальних перспектив на найближчий час не передбачалося. На що Ігор запропонував спробувати пошукати щось у Києві. Вирішили зустрітися в Пітері й поговорити. Приїхавши в Пітер, першою справою ми напилися, оскільки прибула ціла маса друзів, і все це тривало кілька днів. Ранком - похмілля, удень - екскурсія по немислимо гарних місцях, вечір - навіть згадувати небажання. Але було весело. Перше, так сказати, виступ у жовтні, відбувалося поодинці, під гітару, друге - у листопаді, у супроводі акордеона в особі Данини Денисова. З назвою вийшло прикольно, тому що доводилося всю музику підбудовувати під нього. У результаті вийшло щось начебто Блат-фолк-панк-рок.

Потім були ці найперші виступи, якісь - «нічого», якісь - «зовсім уже нічого гарного», цікаво, що 2-й у житті концерт групи «Не Бійся, Маша!» відбувся 02.02.2002 р. у клубі 2-й поверх. Причому виступ можна був оцінити не більше ніж на 2 бали. Що не стало приводом для закінчення творчої кар'єри.

Найкраще в них вийшло в пітерському Полігоні, де, властиво, і з'явилися перші шанувальники. Після приїзду в Київ, група закривається в студії, записуючи перші композиції, паралельно йдуть репетиції нових пісень. У Києві вийшло відіграти всього лише пару-трійку концертів, оскільки Даня, акордеоніст, був зайнятий у декількох проектах, і був увесь час у роз'їздах. Але тому що майже вся музика була зав'язана на ньому, група попросту відпочивала під час його відсутності. Із записаних на той період композицій, до кінця доведеної виявилася лише одна, «Заберіть Мене». Всі інші, на думку вокаліста, були не до кінця продуманими. Вона те й потрапила в руки Андрія Пасічника, керівника компанії «MOON RECORDS», і буквально наступного дня був запропонований контракт на запис альбому.

Записавши на збірник «Гімни Футбольних Хуліганів» пісню «Біло-Блакитна», у тісному співробітництві з одним з лідерів екстремально настроєних фанатів Київського Динамо Вовою Орденом, потім пісню «Провокатор», що ввійшов в український варіант збірника «Фільтр-III», з'являються нові шанувальники, і пропозиції від різних клубів на виступи. При цьому команда йде в глибокий запій, і весь запис, а заодно й репетиції виявляються на десятому плані. Всі спроби хоч якось відновити команду приводять до того, що на останньому концерті, перед яким відбулася всього одна репетиція, група на половині програми йде зі сцени.

- Усім усе подобалося, і начебто б усе намагалися один одного удержати. Усе пишалися тим, що грають в «Не Бійся, Маша!», у тому числі і я, Але при цьому різні обставини для кожного окремо виявлялися головніше всього. Спочатку репетиції без акордеоніста, потім без когось ще, У загальному - облом. Всі строки здачі альбому просто прогоріли. А отут ще Андрій Пасічник попросив записати пісню з матами для якогось московського збірника. Отут те я й написав «Образлив-Панк». Присвятив її нашій групі. Прийшов до Джеффу, і попросив у нього, щоб він поговорив із хлопцями, Зоріком Вовою й Джексоном допомогти мені неї записати. Він і говорить, мол, сам проси, я й звернувся до хлопцям. З тих пор ми й розсталися зі старим складом. Пісню, до речі на збірник не взяли, оскільки матів там не виявилося, слава богові, завдяки Зоріку.

І з тих пор усе стало зовсім іншим. Надворі лютий, рік 2003, Видубичі, мороз, 20 хвилин від метро, тиша, кайф, музика в голові, кожна нотка стає важливої, обговорюється під час довгої дороги на крапку, і назад. З ними ми зробили «Скелю», «Осінні Дощі», «Образлив-Панк», почали «Радіо^-Волю»...

Дуже допоміг Олег Гаркуша. Ідея сполучити пісні й вірші, іншими словами внести в альбом концепцію, щось об'єднуюче музичний й окремо взятий значеннєвий матеріал прийшла досить давно. Якось на концерті, дуже давно, почувши вірші Олега, прості такі, але дуже милі, добрі, злегка зухвалі, що змушують при цьому задуматися, а не про тебе чи, загалом, згадав я про їх і подумав, що непогано б. А вийшло зовсім по-іншому, не так, як задумав, і, по-моєму, набагато краще, ніж хотілося. Набравшись сміливості, я подзвонив Олегу, він поставився до пропозиції взяти участь у записі дуже навіть позитивно. Так, видимо, надходять щирі, не побоюся цього слова дійсні, великі й просто гарні люди. У квітні, коли приїхав у Київ «Аукціон», майже прямий з поїзда ОЛЕГ ГАРКУША півночі безперервно, вислухавши весь матеріал, підібрав з величезної книги, по вірші на кожну пісню, дотепер не можу зрозуміти, звідки людина розуміє, що потрібно. Дотепер слухаєш - начебто рідні. І все буквально за один дубль, як дійсний майстер, загалом, не описати - не розповісти. Величезне спасибі. Але при цьому всі, як би, змінилося, вся концепція виявилася у віршах, а між ними пісеньки, різні такі.

Потім Джефф взяв у групу гітаристом Єгора з Ва-Банку, Вова залишився з нами. Життя продовжилося в трохи іншому руслі. Довше всього довелося попрацювати над піснею «Сни Довгі». Вийшла балада про сни й сніжну зиму. Текст мені приснився в сні з іншою мелодією, пари років тому. Пісні «Я Їду», і «Я Тут» виявилися абсолютно іншими. Настільки іншими, що довелося перекроїти текст. «Немов Правда» - зовсім альтернативна й непередбачена. Хоча можна було б зробити формат. Але небажання. І так красиво..