Однавидимость
Група Однавидимость (дві акустичні гітари, віолончель, бас, ударні, вокал, бек - вокал) утворена невідомо коли й грає невідомо що (по - крайній мері, ніхто ще не визначив стиль). А почалося це «невідомо що» чорт знає коли, що, у свою чергу, можна формально визначити зустріччю й, відповідно, знайомством Максима (у наслідку вокаліст, ритм - гітарист) і Сашка (згодом соло-гітарист, що виконує по сумісництву функцію бек - вокаліста), у яких дивним образом зійшлися смаки, інтереси й хід думок. Вони вирішили не сидіти на місці й щось уживати для того, щоб донести людям свої почуття й думки в найбільш прийнятній (для самих себе - так точно) формі. Першими кроками стали твір пісень, аранжування існуючих створінь (партіями соло-гітари) і пошуки віолончеліста (хоча на той момент невідомо були, це повинен бути віолончеліст або віолончелістка, я забігаю небагато вперед). Внаслідок успішних пошуків ще одним музикантом майбутньої, що не має назви групи став віолончеліст Сергій. Ідея використання віолончелі у творчості належить Максиму, що висунув цю ідею, надихнувшись альбомом групи «Nirvana» Unplugged In New York. Сергій був знайдений і відібраний серед всіх інших у музичному училищі ім. Глиера, що значиться в ньому відмінником навчання. Хочеш, не хочеш, а довелося складати партії й завзято трудиться над майбутнім матеріалом - не даремно ж адже шукали віолончеліста!
Однаково незадоволення залишалося - неповний все-таки склад групи. Були потрібні бас-гітарист і барабанщик. Такими стали відповідно Роман й Іштван. Перший через якийсь час покинув колектив, не витримавши концептуального тиску музики на свої баса - гітарні звивини. А от Іштван залишився. Читачі можуть бути з ним знайомі по участі в київській групі «Бронзові гаражі». Але гра відразу у двох групах не заважає йому повною мірою присвячувати себе музиці, за що й спасибі йому. Роман все-таки встиг прийняти участь у творчості, скласти партії до декількох пісень і походити на репетиції, тобто також зробив деякий внесок у майбутнє групи й розвиток ритм - секції. До моменту відходу його із групи в активі перебувають наступні пісні: «Обійми мене», «Як мені жаль», «Примарні сни», «Не радий», «Я в чудеса не вірю», «Інфузорія туфелька», «Дві тисячі років», «Часом», «Простір». Вакантним місце баса-гітариста залишається досить довго. Чи то недостатньо завзято пошуки проводилися, чи то заважав «професіоналізм» київських гуру бас - гітари. Невідомо. Але, зрештою, дивним образом до складу все-таки вписався бас-гітарист по імені Сергій.
Із цього часу склад колективу не мінявся. Починається новий етап у розвитку групи. Постійні репетиції, твір пісень, демо запису й навіть виступу! Першим й, у зв'язку із цим, знаменним став виступ групи на року-фестивалі, що проходив у лютому 2004 року в концертному залі клубу «Бинго». Далі випливають виступу в клубі «Барвы» (за словами однієї з нечисленних процвітаючих груп України «... і ДМГ», «Рідка українська група не виступала в клубі Барвы». От і ми вирішили не відставати), «Бочка», «44». А також був зроблений акт підйому телеглядачів Нового каналу за допомогою пісні «Як же?» у ранковій телепередачі «Підйом». Перший демо запис, що складається із трьох пісень («Обійми мене», «Примарні сни», «Як мені жаль») була записана на студії «Аркадія» у листопаді 2003 року. Наступний трилер, що складається також із трьох пісень («Як же?», «Часом», «Курс намічений») був записаний на дарницькій репетиційній базі за допомогою звукорежисера по імені Вова навесні 2004 року.
На даний момент група не зупиняється на досягнутому, рухається вперед. Крім вищезгаданих пісень у репертуарі також знаходятся: «Немає сну», «Новий рік» (акустичний варіант), «Unnamed1», «Unnamed2», а також інструментальна річ за назвою «Інструментал». Сподіваємося, творчі вишукування на цьому не закінчаться й більше того - продовжаться.
|
ight -->