Ales

Арський ліс.

Частина перша: Чиста правда.

1.   Два токарі

«Жили-були два токарі...» - так можна було б почати історію Арського лісу. Ті, хто знає не понаслышке про часи трьох «З» й одного «Р», а так само вічно червоної зірочки, зрозуміє, що інакше в ті часи життя не протікало. Слюсарі й токарі заповнили весь навколишній простір, як говориться - «задні бабки» чекали своїх героїв. СПТУ, не для фізиків. Нам було 15. Ми були в міру дурні, трохи не охайні й безумно мрійливі. У ті часи в році 1986 я познайомився з барабанщиком. Тарабанив він винятково тонкими губами й довгою мовою. Вася - так назвала його мама на честь двірника прибиравшего сніг у Васиному дворі. Вася Козлов став для мене кращим другом, ми були з ним «не розлий вода». Це він показав мені перші акорди, перебираючи струни, якими то моторошними переборами. І понеслося. Зібрали першу ударну установку з банок від кіноплівок. Педаль для імпровізованої бас бочки з товстого дроту, що пружинить під ногою. Тум-па-тум-тум-па. Бац і записали перший альбом «Кворимен», я наспівав яку та абракадабру в драний мікрофон на бабинник «маяк», і ми видали це за ранній Битлз. От сміхота, усі повірили. Час ішов. На Васі жевріли й розпадалися джинси «LEVIS» які він ніколи не стирав і не знімав, так само як і кроссовки «Цебо». Наші прищаві особи здобували чоловічі обриси. Через рік страждань фигней зібрали групу назвали «Місячне озеро». Мабуть, назва була не вдалою, потрібно було назвати «Скоріше б вони закінчили», так у всякому разі про нас говорили ті кому довелось слухати наше ниття. Тоді я й почав писати свої перші пісні. Така заумна фигня виходила! Була навіть пісня про мозок. На початку, щось типу: - « Мозок, мозок, мозок...», а наприкінці, щось про кров, про океан крові. Я пам'ятаю різні конкурси, останні місця й пісні про червоних партизанів. Комунізм загинався, а ми цвіли, але погано пахнули.

2.   Арський ліс

Чогось один раз ми поперлися в планетарій, чи те з дурку, чи те по якій іншій причині й дивилися карти зоряного неба й планет. І де те там на одній із площин паперових виявили назву «Арський ліс». Думали, що на Марсі, а пізніше виявилося, що на Землі. Казус? А нам сподобалося, я й говорю, давай мол назвемо групу нашу «Арський ліс». До слова, групи на той час ні який не існувало, армія була на носі. Так і трапилося. На два роки розсталися ми з Васею, хоч і любили один одного, тільки не подумайте чого, ЛЮБОВ БУЛА ПЛАТОНІЧНОЮ!

3.   Казлы

Рік 1996. Ну й написав я пісень, запроторювати нікуди. Не буду выкаблучиваться, були речі гідні слуху, минулого. Ішов у той час якось Вася по вулиці, чу...знайоме...тум-па-тум-тум-па. Ой, так те ж барабани гупають. Пішов на шум, носом шорудить, вушки на потрібну хвилю настроїв, благодать. У ЖЕці номер якого відданий забуттю грала група. Вася скриплячи дверима спитав -«А можна ми прийдем із другом до вас, ми теж музиканти». Відповідь питанням з курного приміщення - А ти хоч хто? « Я барабанщик!» відповів Вася. «Та, нам вокаліст потрібний...». «Так мій друг вокаліст, і пісні пише!». Ну приводь.... Наступного дня прийшли ми. Ну говорять от тобі пісня, співай, а ми грати будемо. Дивлюся вірші типу... «висота вище чим любов, а любов це весна, а навесні квіти цвітуть у ставка, де вода!…» І наприкінці- «А-а-а-а-а». Я звичайно проспівав, але сказав - гавно ця ваша пісня, моя краще. Проспівав свою. Моя була гарна, називався «Захід доріг і землі», а їх ну гавняна, чесно. А самий головний у них керівник говорить - «Фу!»- «Уходь!!!» . Вийшли ми з Васею, а я й говорю «казлы вони, та й гітарист у них гавняный» «Так» - сказав Вася. На тім і вирішили.

4.   Той самий гітарист...

Один раз, року три через, грав я акустикові на одній зі сцен. Пам'ятаю співав «Меж стебел дощу». Після концерту підходить до мене хлопчик і говорить - «Привіт, ти мене пам'ятаєш?» . Ні - говорю не пам'ятаю. Ти, говорить приходив до нас на репетицію, співав пісню свою, а ми тебе вигнали, і отут я згадав, це ж той самий гітарист! Один з тих, ну вище згаданих. Стою, дихаю, близько не підходжу, боюся, думаю, раптом він чув, чого я тоді про нього говорив. Раптом помста виношував всі ці роки, стежив за мною. А він і говорить, той хлопець, що тобі сказав «Фу, уходь» (жіночим голосом), казел таки був, а мені твоя пісня сподобалася. Так ми й подружилися. І от нас уже троє. Я Заєць Ігор, Вася Козлов, і Миша Мартинчук (гітара). Вирішили зробити групу, але чогось не вистачало, саме ЧОГОСЬ.

5.   Що за недоумок?

Через кілька місяців, зібралися ми на репетицію в тому  самому ЖЕці. З нами був бас гітарист початківець, із трьох струним басом зробленим їм же самим. На питання, чому три струни, він відповів питанням, а скільки їх повинне бути? Саме дивне, що цей бас будував, хоча лади на ньому були набиті в ручну, криво. Грав він одним пальцем. А ще до нас прибилася дивна дівчинка, що стукала паличкою по барабані, дуже любила вона цю справу. Перед нами репетирувала важка група M.F.T.S., тільки вони закінчили, ми взяли гітари... І отут пацани, з вулиці заходить чувак, патлатий, високий, гарний, з бас гітарою, дивиться на мене, а я в картатому піджаці, тупа ситуація. Тільки, що будучи на підході до крапки він чув як звучить HARD ROCK. Жирний драйв пестив його маленький сухий мозок. Він заходить і що він бачить!!? Картатий піджак! Що це? Він дивиться на мене, а я читаю в його маленьких чорних вічках :- «А ЦЕ ЩО ЗА НЕДОУМОК». Дівчинка перестала стукати по барабані. У повітря зависла лиховісна тиша. Запитує - «Потрібний бас гітарист?» Усі говорять «Так!», хлопчик із триструнним басом говорить - «ні!». Чувак представився - «Я DOOM, і тілька не треба називати мене Сашко, я цього не люблю.» Як з'ясувалося пізніше приїжджий він...ело. Так ми вчотирьох Арським лісом й обізвалися.

Кінець першої частини

ALES

Частина друга: Навіщо все це?

Зараз крізь призму подій і різної лушпайки тяжко згадувати деталі. Де ми тільки не були, і з ким не грали але питання «навіщо все це?» не залишав мене вксь це час. Не хотілося бути просто клоуном прагнучому лягти під юрбу для того, щоб заробити мідяк на бутерброд. І так після знаходження корисного досвіду, роботи на різних площадках, експериментів з Андрієм Данилко, запису невдалого альбому (ця моя думка)...ми всі кинули. Кожний пішов своєю дорогою. Через кілька років після важкої боротьби за здобуття фінансової незалежності я нарешті зміг сказати собі - я досяг чого хотів, і мені не треба виплясовувати лезгинку на сцені й співати мурку на замовлення для того, щоб заробити. Я відбувся. Знаходження волі у творчості, мета, що я ставив перед собою, була досягнута. В один із днів ми вирішили почати всі спочатку, благо матеріалу було багато й нам не довелося нудьгувати й длубатися пальцем у місцях не настільки віддалених. Усе складалося чудесним образом. Нові пісні, свіжий погляд, я б навіть сказав, інший погляд на музику яку ми робимо. У світлі того, що все змінилося, ми вирішили перемінити й назву групи, чого чіплятися за старе. Так відродився Арський ліс, перетворившись в Ales. Наша історія ще пишеться. Щодня, що ми проживаємо, кожен крок, що ми робимо, кожен вдих і погляд відбивається в наших піснях і тепер я знаю напевно навіщо все це.